Mit ‘внутрішнє’ getaggte Beiträge

почути

Veröffentlicht: Januar 21, 2009 in Gefühle
Schlagwörter:, , ,

Ні, я не знаю, не хочу, не буду. Не буду. Я мушу. Мушу почути, щоб усвідомлення того проникло у всі клітини тіла, усвідомлення того, що і так вже давно відомо. Щоб врізалось найглибше, звідки вже не втекти, не закритись, не вдати, що не розумієш. Щоб на мить відійти, залишити тіло і спостерігати збоку, здригаючись в агонії, як воно, тіло, продовжує тупо жити, рухатися, розтягувати механічну бездумну посмішку, говорити пусті слова – „звичайно“ – „розумію“ – „завтра багато роботи“ – „приємних снів“ –

Ти, тобі байдуже. В тебе завжди все прекрасно. Життя „без турбот“, як кредо. Хай. Я ганяюсь за привиддям, яке створила моя уява… Тебе насправді немає, ніколи не було, не зі мною. У нас не буде майбутнього, не було минулого, немає зараз. Зараз є, але воно не наше. Воно твоє, і ти його живеш, живеш як завжди. Без турбот…

Скажи, хоч раз… І хай там якась частина мене відімре…так ліпше…вона вже давно лиш напівжива…

Advertisements

боляче

Veröffentlicht: Dezember 18, 2008 in Gefühle
Schlagwörter:, , , ,

іноді бувають дні, коли все занадто. забагато. задуже. засильно. прибиває тебе до стіни, розплющує, розсипає і втискує в пісок. знищує. ти вже в думці вмираєш стотисячний раз – і все піднімаєшся, не хочеш, а встаєш і знову йдеш. і з кожним кроком відчуваєш, з кожним днем чекаєш, що знов прийде той, коли все занадто. забагато. задуже. засильно. боляче.


– чому?
– не знаю. ти завжди питаєш одне і те ж…
– але… я хочу знати… чи… не знаю… може, це внутрішнє, невротичне. коли питання ставиться просто „завчено“, за командою—
– якою?
– дійсно… я ж не завжди так питаю… коли не знаю відповіді? …та ні. я часто знаю. знаю, чому, впевнена. тільки не можу повірити. …та ні, не те. те, але не завжди. швидше – коли я _хочу почути_. або почути протилежне, коли знаю – що воно „не те“. або таки почути „не те“, з якогось невротичного самознищувального „треба“. все? не знаю. мабуть, команда – щось, що зачіпає „мене“, внутрішнє. тобто его. або небайдуже – люди, наприклад.
– також его.
– хм. бо інші _для мене_ важливі, з якоїсь внутрішньо-неврозної причини. чи без причини? мабуть, ні. може, без усвідомленої.
– або не допущеної до свідомості. з якоїсь внутрішньо-неврозної причини.
– мабуть.
– …
– всі питання повертаються до мене. з варіантом відповіді чи без нього. вибрати або запропонувати свій – можу тільки я. важко.
– все потрапляє туди, куди було направлено. твої питання…
– …це „мої“ питання. я знаю. але це все одно важко.
– …
– …тому що я так вибрала.

– Чого ти плачеш?
– Не знаю. Я не плачу.
– Хіба?
– Ні. Ти бачиш сльози?
– Сльози – не показник.
– Вигляд?
– Та ні… Це якесь відчуття. Відчуття внутрішнього плачу. Десь далеко, в глибині. Як плач дитини в темній зачиненій кімнаті. Ти прислухаєшся, і ніби й не чуєш, але знаєш: десь воно є. Як щось загублене. Покинуте. Чи не знайдене.
– Це не плач… Це моє життя…
– Плач…
– Плач мого загубленого, покинутого і не знайденого життя…

……………………………………………………..

– Знаєш, що в житті найважливіше?
– Не знаю. Що?
– І я не знаю… Не знаю, чи взагалі таке є.
– Найважливішого, може, і немає. …але є дійсно важливі речі.
– Думаєш? Наприклад?
– Хм. Любов? Люди…
– Може… Але хіба важливі речі можуть тебе руйнувати?
– Мабуть, можуть. Не можуть тільки неважливі речі…
– Сумно…