Mit ‘life’ getaggte Beiträge

Back to the Pattern

Veröffentlicht: Dezember 22, 2009 in Gedichte, Gefühle
Schlagwörter:, , ,

back to the pattern
anytime it hurts
back to where i was
back to what i’m running from

i will never know
what it could have felt like
i will always wonder
what it feels like
not to feel

nothing is that simple
true
too true
we change
things change
life goes a different way

back to the pattern
back to what we’re running from

Advertisements

trust unwounded

Veröffentlicht: März 1, 2009 in Gedichte, Gefühle
Schlagwörter:, , , , , , , , ,

wounds
and a sunny day
sunday
lives up to its name
wounds
and the spring begins
springtime
with a wind to breathe
in

wounds
and the mind peace lost
invisible
self-inflicted
living in your head
fed up by your dreams
wounds
making you rigid
losing your trust
in life

then
you’re dead
r.i.p.
peace
deadly

or keep being
and being weak
vulnerable
live life as it is
and
trust

боляче

Veröffentlicht: Dezember 18, 2008 in Gefühle
Schlagwörter:, , , ,

іноді бувають дні, коли все занадто. забагато. задуже. засильно. прибиває тебе до стіни, розплющує, розсипає і втискує в пісок. знищує. ти вже в думці вмираєш стотисячний раз – і все піднімаєшся, не хочеш, а встаєш і знову йдеш. і з кожним кроком відчуваєш, з кожним днем чекаєш, що знов прийде той, коли все занадто. забагато. задуже. засильно. боляче.


being awake at 3 – 4 – 5 at night, _living_ at that time – ’normally‘ – makes you sense the life in a kinda strange way. it’s totally still and somehow…lifeless, half-dead. you get more of a feeling that everything is relative, everything exists only to some extent… like, colours exists only when they are visible, sensations exist only when they are ’sensible‘, people exist only when they are around…

you definitely feel your aloneness more distinctly, sometimes – often – also loneliness, being a cause of the imaginative and the habitual. you are prone to think depressively, well, you are prone to think. to think more. but the thoughts get a bit cut-off and often stay incomplete and…strange. because – not thought over. just kinda thought off.

depending where you are, you might enjoy some drops of ‚[normal] social life‘ at night too. you might possibly find a 24h supermarket or get a night bus. hear a car passing by or a few freaks shouting out in the street. get a night job. you may even sometimes be lucky and get a text from someone at that time. but… the list is not gonna get that long, and big cities‘ privileges are not for the provincial towns and nightlife habits are different in different countries. so you may just lose all the connection to ‚external‘ world, starting like at 1 a.m. left on your own, through the darkness barrier. looking intensely and seeing nothing. getting a bit mad with every night that follows.

…fleeing from the world as soon as it starts to show up…

          Хочеш, я розкажу тобі казку?

          Яку?
          Не знаю. Казку. Хорошу. Можу й погану…  Хочеш?
          Не знаю. Ні. Хоча… Казку про життя? Чи просто. Розкажи про життя. Або зроби з життя казку. Чи навпаки.
          Навпаки… Навпаки можна. Хм…

… Казка про Попелюшку. Слухай!

 

… Жила-була собі Попелюшка. Жила вона в батька-матері, мала вдосталь їсти-пити, ніхто її не ображав, і вона нікого. Вчилася дитина, робиа свою попелюшківську роботу, мріяла про казкове майбутнє і, звичайно, про казкового принца.

Принц приїхав, запросив на бал, вони собі погуляли, подружилися, і вирішили, що Попелюшка тепер до його палацу переїде. Принцесою, а там і королевою може стане.

Попелюшка трохи вагалася – палац, як не як, і т.д. Але ж принц красень, в гості заїжджав, на бал запросив, черевичок навіть один раз їй на ніжку вдягнув. Словом, закохалася вона до нестями, як то в казці й буває.

То й зважилася.

До палацу треба ж коней, карету, інакше і не приїхати, – а де їй їх взяти?.. В принца справи королівські, чи точніше принцівські, – приїхати не може. Каже, послав карету з кіньми до неї, так їх варта затримала: часи такі, не дружать між собою королівства, хоч королі одне до одного, звичайно, привітно посміхаються.

Поговорила Попелюшка з батьками, повідала свої плани і турботи. Батьки доню любили, то й кажуть: « На тобі, доню, гарбуза, роби собі карету. Ми в цьому році без брички обійдемося, а на другий, то, може, нового гарбуза виростимо. А тобою будемо пишатися, що королівською… як його… прибиральницею (…чи то придворною?) станеш.» Благословили вони її в дорогу, то й поїхала вона до свого щастя.

Принц, звичайно, запізнився, ледь не переплутав день чи тиждень її прибуття – дорога ж далека, – але, звісно, з’явився з квітами. Привів до палацу, показав її покої, які ще треба було облаштувати і де на той час сушилися королівські шати, познайомив з придворними і з усім королівським двором. Влаштували банкет аж на кільканадцять осіб. Ледь не заснула Попелюшка, чи то вже принцеса, на тому банкеті: кілька ж тижнів в дорозі провела, перед тим ще з гарбузом-каретою скільки морочилася, а приїхала – так і зразу королівські обов’язки і звичаї треба було наслідувати: зареєструватися в дворі, а потім і в королівстві, здати карету-вже-диню на зберігання в королівське диньосховище, записатися на королівські обіди, на курси принцес-початківців, купити собі корону і все решта, нарешті, дістати десь в сусідському королівському дворі лишній трон і поставити його в свої покої…

Словом, втомлена була Попелюшка в той день, о першій ночі її вже не радували задушевні інтриги придворних з її коханим принцом і відчула вона себе трохи самотньою. Пішла вона до себе в покої, сіла на трон (ложа королівського ще не було), та й заплакала з тої втоми і з того королівського стресу.

А принц нарешті розпрощався зі своїм милим двором і пішов шукати Попелюшку, чи то пак принцесу. Знайшов її тоді на її новому троні, де вона скрутившись калачиком намагалась заснути, та й переніс на королівське ложе в свої покої. Та довго заспокоював-запевняв, що всі покої для неї відкриті, та що він буде за нею доглядати і не залишить так більше.

Попелюшка заснула, начебто трохи заспокоєна. Вона погано спала, а зранку знову почалися-продовжилися королівські турботи, з питань підданства, прописки в королівському дворі, розподілу обов’язків між підданими, принцами і принцесами і таке інше, що там належить до королівського життя чи життя в палаці.

У принца свої постійні і нові принцівські турботи: то війська не вистачає свої землі охороняти і доводться не то в наступ на сусідні земельки йти, в батька-короля пару дружин просити, чи й у сусіднього королівства трохи раті в кредит взяти. То листи й рахунки від королівств доводиться опрацьовувати:  за карети з конями швидкісними, банкети, за оренду покоїв. Та й турніри лицарські треба організовувати, брати в них участь, ще й перемагати, а то не бути йому принцем-лицарем.

Отак бачилися вони з принцесою, чи то пак Попелюшкою, по півгодини-годині на день. І принц ображався, що вона все на отих курсах королівських принцес-початківців сидить, в королівські архіви мусить ходити, і не організовує йому кожного дня королівські сніданки і обіди.

Попелюшка чи то пак принцеса намагалася встигати. Підмітати покої, прибирати королівську кухню-ванну, пилососити королівський офіс, варити обіди, часом по можливості навіть королівські, прала королівські шати, далі ходила на курси принцес і пробувала підробляти королівською пакувальницею королівських подарунків, щоб оплатити свої королівські покої в палаці.

Тільки все воно не те було принцові. І обід королівський нерегулярно готувався, і не вистачало обідові королівського гострого перцю або забагато було некоролівської рослинної олії. А то обід і просто некоролівським був. І палац принцеса чи то пак Попелюшка недобре організовувала, бо королівські кубки не поміщалися на полиці або інші принци і принцеси не мили королівський посуд після банкету. Та й сама принцеса чогось не принцесова була: шати її не по королівській моді, корону вона не того кольору чи то металу вибрала, голову тримала не по-королівськи, говорила не по-королівськи… Словом, не королівської крові була вона.

Слухала те Попелюшка чи то пак принцеса, і робилося їй сумно. Не радували її подароване королівське срібло, не радували королівські виїзди і бали. Королівської ласки хотілося їй. Зачинялася вона в своїх королівських покоях, закинула курси принцес-початківців, помаленьку й перестала королівсько-некоролівські обіди-сніданки готувати.

Принц ображався все більше, все більше критикував некоролівську поведінку принцеси. Планував походи, розробляв стратегії і йшов у наступ, а зрештою і на переговори. Але не на поступки. Пояснював, що він же принц, і не може просто так кинути свої королівські бажання і вимоги. А вона якщо в палаці, то й повинна бути принцесою. Тобто справжньою принцесою вона, звісно, не буде, бо ж не королівської крові, але за правилами королівськими повинна жити.

Зажурилася Попелюшка чи то пак принцеса. Як, знаючи, що ніколи принц не буде нею задоволений, що ніколи не стати їй королевою, далі жити-поживати із коханим принцом?

Іноді вона ще надіялася. Поривами розпачливої надії кидала всі королівські курси, салони і підробітки, і служила своєму принцові. Робила для нього все і все робила для нього.

Тільки й пориви при згадці про те, що некоролівська кров тече в неї в жилах, або при наступних королівських капризах принца (не зозла, просто така вже королівська натура) не довго витримували. Не вистачало їм енергії чи то королівської дисципліни і сили волі.

Отак віддалялися принц із принцесою, все швидше і все далі. Ще часом зустрічалися вони на королівському ложі, і часом їм було добре. Але королівські укази і вироки робили свою справу, і, зрештою, за бунт і непокору можна було виносити вже особистий вирок.

Вислати з палацу, з королівських земель, позбавити підданства, чи, може, відрубати голову? Такі варіанти вироку були можливі для Попелюшки чи то пак принцеси. Якщо не скориться заради їхнього щасливого королювання. Не таким уявляла вона собі їхнє щасливе королювання. Не хотіла вона й, щоб принц мучився від незадоволених королівських бажань і вимог, бо, може, їх якась попелюшка чи то пак принцеса і виконає.

Тому зібрала вона свої некоролівські шати, рештки своєї дині, виписалася з палацу, і пішла шукати собі некоролівських палат на некоролівській землі. І оплакувала принцеса чи то пак Попелюшка своє королівське і некоролівське минуле і теперішнє, і сподівалася, що так буде краще…

 

          …Отака казка.

          То вже кінець?? А що буде далі?

          Далі? Не знаю… Пройде час – побачимо… Тоді й далі писати можна буде.